2. А. Парашутом.
Перший проект парашуту описаний Леонардо да Вінчі: „Якщо людина має шатро з полотнища шириною 12 ліктів і 12 ліктів заввишки, то вона може стрибати з великої висоти без шкоди для себе”. Винахід Леонардо випередив потребу в ньому на сотні років.
Легендарний китайський імператор Шунь скористався зв’язаними солом’яними капелюхами, щоб вистрибнути з палаючої вежі. Китайський злодій утік з високої арабської мечеті, відламавши від найбільшого скарбу мечеті – золотого півника його ногу. Опинившись на вершині мінарету зі своєю здобиччю, він стрибнув униз, утримуючись на двох парасольках без ручок, і здійснив м’яку посадку.
Перший парашут, пристосований для практичного використання, сконструював француз Ленорман з Монпельє у 1783 році. Він виготовив його зі щільного полотнища, зібраного у вигляді конуса, висотою 3. А. Човен.
Першим плавучим засобом древніх був пліт. Люди давно помітили, що стовбури дерев не тонуть у воді. Зв’язавши їх між собою й озброївшись довгою жердиною, вони наважилися на перші плавання уздовж берега.
Однак пліт неповороткий і важкий, він годиться для транспортування великих вантажів. Тому пліт не міг задовольнити всі потреби людини, якій часто потрібен був невеликий, легкий і маневрений плавучий засіб. Його прообразом теж був стовбур. Спочатку просто відрубували кам’яною сокирою частину стовбура легкого дерева, очищали його від гілок. Людина лягала на стовбур і пливла, працюючи ногами. Певним удосконаленням цього найпростішого плавучого засобу було загострення колоди. Наступним кроком було стесування опуклості, адже на пласкій поверхні плавцю зручніше лежати. Човном колода стала після того, як люди почали видовбувати чи випалювати в ній заглиблення для весляра. До речі, весло розвивалося поступово з гребної дошки і вже у дуже давні часи набуло сучасного лопатоподібного вигляду.
4. Г . Сірники.
Однак пліт неповороткий і важкий, він годиться для транспортування великих вантажів. Тому пліт не міг задовольнити всі потреби людини, якій часто потрібен був невеликий, легкий і маневрений плавучий засіб. Його прообразом теж був стовбур. Спочатку просто відрубували кам’яною сокирою частину стовбура легкого дерева, очищали його від гілок. Людина лягала на стовбур і пливла, працюючи ногами. Певним удосконаленням цього найпростішого плавучого засобу було загострення колоди. Наступним кроком було стесування опуклості, адже на пласкій поверхні плавцю зручніше лежати. Човном колода стала після того, як люди почали видовбувати чи випалювати в ній заглиблення для весляра. До речі, весло розвивалося поступово з гребної дошки і вже у дуже давні часи набуло сучасного лопатоподібного вигляду.
Окрім звичайних (побутових) сірників виготовляють також спеціальні.
Штормові (мисливські) – горять на вітрі, за високої вологості, навіть під дощем.
Термічні – забезпечують вищу температуру та більшу кількість тепла, ніж звичайні сірники.
Сигнальні – спалахують кольоровим полум’ям.
Фотографічні – дають миттєвий яскравий спалах, використовуються для фотографування.
Камінні – дуже довгі сірники, призначені для запалювання газового пальника.
Декоративні (подарункові, колекційні) – фасуються у коробки з різноманітними малюнками (подібні до поштових марок), мають кольорову голівку (рожеву, зелену). Випускають також окремі набори колекційних етикеток. Детальніше про цей унікальний винахід людства див. статтю Віктора Мяснікова „Бо якщо ми горіть не будем...”, журнал „КОЛОСОК”, № 3/2010.
5. Д. Годинник.
Окуляри, мікроскоп, телескоп, лупа – це оптичні прилади, які озброюють людське око. У їхній конструкції використовуються лінзи. Годинник призначений для вимірювання часу. Нічого спільного з оптикою він не має.
З властивостями лінз люди познайомилися ще на зорі цивілізації. У древності лінзи виготовляли з прозорих камінців – гірського кришталю і берилу. Однак тоді їх не використовували для виправлення дефектів зору (як окуляри) чи як збільшувальне скло (лупу) для виконання дрібних робіт.
Лупа (від фр. loupe) – оптичний прилад для розглядання дрібних об’єктів, які важко розрізнити неозброєним оком. Використовується в багатьох сферах людської діяльності: в біології, медицині, археології, банківській та ювелірній справі, криміналістиці, під час ремонту годинників і радіоелектроніки, а також у філателії (колекціонуванні марок), нумізматиці (колекціонуванні монет) та боністиці (колекціонуванні паперових грошових знаків).Перші окуляри з’явилися у ХІІІ столітті в Італії. Обробляючи сферичні, ввігнуті й опуклі поверхні та розглядаючи їх, майстри врешті-решт помітили оптичні можливості скла. Геніальна думка з’єднати дві лінзи за допомогою оправи прийшла, згідно з легендою, у 1285 році склоробу Сальвіно Арматі з Флоренції. Перші окуляри складалися з довгофокусних опуклих, збірних лінз, і слугували для виправлення далекозорості. Пізніше було відкрито, що за допомогою ввігнутих розсіювальних лінз, можна виправляти короткозорість.
Мікроскоп – оптичний прилад для отримання збільшених зображень об’єктів, які неможливо побачити неозброєним оком. У 1590 році у Голландії в м. Мідделбурзі шліфувальники скла і майстри з виготовлення окулярів батько Ганс Янсен та його син Захарій Янсен сконструювали прилад зі збільшувальних скелець. Перші мікроскопи давали відносно невелике збільшення, всього лише у 10–12 разів. Ці пристрої використовували, зазвичай, для розглядання різних дрібних предметів, тому й отримали іронічну назву – „комарине скельце”. Спочатку мікроскоп був дорогою іграшкою, але з часом розпочався його вінценосний науковий шлях. Більше про цей прилад ти зможеш прочитати у статті Валерія Соболя „Його величність мікроскоп”, журнал „КОЛОСОК”, № 1/2010. 
Зорова труба (телескоп) створена людиною, далекою від науки. Це сталося в Голландії у 1608 році. Незалежно один від одного її змайстрували кілька людей: Ганс Ліппесгей, Яків Меціус і Захарія Янсен. Дізнавшись про це, Галілео Галілей почав експериментувати з лінзами. Йому вдалося створити кілька інструментів зі збільшенням від 20 до 33 разів. Саме з їхньою допомогою він зробив свої видатні відкриття: виявив супутники Юпітера, гори і кратери на Місяці, міріади зір у Чумацькому Шляху, побачив на Сонці плями, спостерігав фази Венери. У 1672 році Ісак Ньютон запропонував нову конструкцію телескопа, в якому об’єктивом було ввігнуте металічне дзеркало. Детальніше про телескопи читай у статті Сергія Малинича „Зіркі очі планети”, журнал „КОЛОСОК”, №5/2009.
Телескоп Галілео Галілея Телескоп Ньютона
6. Б. Про жувальну гумку.
Несамовита пристрасть людини до жування відома здавна. На це вказують археологічні знахідки, які відносяться до кам’яного віку. У Північній Європі знайдені шматки доісторичної смоли з відбитками людський зубів, що датуються VІІ–ІІ тисячоліттям до н. е. Упродовж століть греки жували смолу з кори мастичного дерева. (Pistacia lentiscus L.) – кущоподібної рослини, що росте в Туреччині та Греції. Гумку мастики і сьогодні використовують на Близькому Сході та в Греції. Понад 1 000 років тому в Центральній Америці індіанці майя жували chicle – сік дерева саподілла (Maniklara zapota), яке росте у тропічних дощових лісах Центральної Америки, а південноамериканські індіанці – сік хвойних дерев. Американські колоністи перейняли у них звичку жувати смолу і згодом створили власну жувальну гумку на основі смоли хвойних рослин та бджолиного воску. Ця жуйка стала значно популярнішою, ніж ялинкова смола. Європейці пристрастилися до жуйки після відкриття Колумбом американського континенту.
Прообразом сучасної жувальної гумки можна вважати чікл, який почали виробляти у США з молочного соку (латексу) дерева саподілла наприкінці 1860-х років. А далі вже була справа техніки та удосконалення методів обробки цього продукту. Більше про цей винахід людства читай у статті Марії Наводської „Мир, дружба, жуйка...”, журнал „КОЛОСОК”, № 5/2010.
7. Б. Напрямок на південь.
„Синань” – це давньокитайський компас, винайдений у ІІІ столітті до н. е. Він мав вигляд ложки з магнетиту з тонким держаком і шароподібною, ретельно відполірованою опуклою частиною. Цією випуклою частиною ложку ставили на стіл на відполіровану мідну пластину. Держак не торкався пластини, а висів, тому ложка вільно оберталася навколо своєї осі. На пластину наносили позначення країн світу. Підштовхнувши держак ложки, її приводили у круговий рух. Зупинившись, компас вказував держаком (який грав роль магнітної стрілки) точно на південь.
У ХІ столітті в Китаї вперше з’явилася плаваюча стрілка-компас, виготовлена зі штучного магніту. Зазвичай вона мала форму рибки. Цю рибку опускали у посудину з водою, де вона вільно плавала, вказуючи головою на південь.
Китайські кораблі були оснащені саме такими плаваючими компасами. Капітани в будь-яку погоду тримали правильний курс, орієнтуючись на його покази.
У такому вигляді компас у ХІІ столітті запозичили араби. На початку ХІІІ століття про „плавучу голку” довідались європейці. Першими її перейняли у арабів італійські моряки. Від них компас перейшов до іспанців, португальців і французів, а пізніше – до німців і англійців. Спочатку компас складався з намагніченої голки і шматочка дерева (корка), що плавав у посудині з водою. Потім здогадалися закрити цю посудину склом, щоб захистити поплавок від дії вітру. У середині ХІV століття придумали розміщувати магнітну стрілку в середині паперового кола (картушки). Італієць Флавіо Джуліо удосконалив компас, розділивши картушку на частини (румби).
У ХVІ столітті для зменшення дії хитавиці стрілку закріпили на кардановому підвісі, а століття по тому обладнали лінійкою, що оберталася, з візирами на кінцях. Такий компас точніше визначав напрям.
Компас здійснив справжній переворот у мореплавстві. Він став першим навігаційним приладом, який допомагав тримати курс у відкритому морі. Озброївшись компасом, італійські та португальські моряки у кінці ХV століття наважилися на далекі плавання через океан.
8. Г. Олівець.
Слово олівець (рос. – карандаш) походить від турецьких слів кара – чорний і даш – камінь. Перші графітові олівці з’явилися в XVII столітті в Англії, у Камберленді. Там пастухи знайшли в землі темну масу (це був графіт), яку вони використовували, щоб мітити овець. Перший документ, в якому згадується дерев’яний олівець, датований 1683 роком. У Німеччині виробництво графітних олівців розпочалося в Нюрнберзі 1761 року. Німці змішували графіт із сіркою та клеєм. Сучасний олівець винайшов 1794 року талановитий французький учений і винахідник Нікола Жак Конте. Він розробив рецептуру змішування графіту з глиною і водою та налагодив виробництво високоякісних стрижнів для олівців. Висока міцність досягалася високотемпературною обробкою суміші, однак ще важливішим був той факт, що зміною пропорцій компонентів суміші регулювалась твердість стрижнів. Ця властивість суміші стала основою сучасної класифікації олівців за твердістю. Що більше глини, то олівець твердіший, що більше графіту, – м’якший.
Олівці поділяють на про прості та кольорові. Простий олівець має графітовий грифель, який має відтінки від світлого-сірого до майже чорного. Твердість грифеля, як правило, вказана на олівці і позначається буквами М (або B – від англ. blackness) – м’який і Т (або H – від англ. hardness) – твердий. Стандартний (твердо-м’який) олівець крім поєднань ТМ і HB позначається літерою F (від англ. fine point). Цифри поруч із літерою вказують на ступінь твердості або м’якості: що більша цифра, то твердіший або м’якший олівець. Для малювання використовують м’які олівці. Зручно розпочинати малюнок олівцями середньої твердості (ТМ), а останні штрихи наносити м’якими олівцями (2М і навіть 3М або 5М).
9. Б. Вручення п’яти премій.
Нобелевську премію присуджують згідно заповіту Альфреда Бернхарда Нобеля (Швеція), складеного 27 листопада 1895 року. Він передбачав виділення капіталу для присудження п’яти премій у різних галузях: фізика, хімія, фізіологія та медицина, література, внесок в справу миру в усьому світі. Для цієї мети у 1900 році був створений Фонд Нобеля – приватна незалежна неурядова організація з початковим капіталом у 33 мільйони шведських крон. Із 1969 року за ініціативою Шведського банку присуджуються також премії з економіки (офіційна назва – премія з економіки пам’яті Альфреда Нобеля, яка присвоюється рішенням Шведської королівської академії наук). Правління Фонду Нобеля вирішило надалі не збільшувати кількість номінацій.
Перші премії були присуджені 10 грудня (день народження Нобеля) 1901 року. З тих пір церемонія вручення премій відбувається щорічно 10 грудня в Копенгагені й Осло. Премії з фізики, хімії, фізіології та медицині, літератури й економіки вручає у Копенгагені в Концертному залі король Швеції. Нобелівська премія миру вручається головою Норвезького нобелівського комітету в Осло у присутності короля Норвегії та членів королівської сім’ї. Премія складається з золотої медалі, диплому та грошової винагороди. Додатково прочитайте відповідь на запитання № 1 для 5–6 класів.
10. В. Про атоми.
Усі тверді тіла здаються нам суцільними, але насправді вони складаються з малесеньких частинок – атомів та молекул. Рідини і гази також складаються з атомів та молекул. Про це здогадувались ще давньоіндійські та давньогрецькі філософи. Атом складається з позитивно зарядженого ядра та та електронів – неподільних частинок з від’ємним зарядом. Учені намагалися зрозуміти, як розподілений додатній та від’ємний заряд у середині атома. Можливо, перемішаний, як родзинки у пудингу? Довгий час у науці панувала думка про те, що атом подібний за будовою на Сонячну систему: електрони рухаються по орбітах навколо ядра атома. Однак найновіші відкриття доводять, що атом набагато складніший, ніж ми собі уявляли. Він складається з атомного ядра, оточеної електронною хмаринкою електронів.
ПАТЕНТИ ПРИРОДИ
11. Б. Оси.
Ви гадаєте, що китайці першими винайшли папір? Помиляєтесь. Він був винайдений паперовими осами задовго до того, як людина навчилася писати! Представники підродини суспільних ос (Vespinae) не вміють, як бджоли, виділяти віск. Ці комахи будують комірки своїх стільників із речовини, подібної на картон.
Технологія осиного „паперового виробництва” схожа до нашої, людської. Міцними гризучими щелепами оса зішкрібає деревину на старих деревах, пеньках і навіть парканах. Ретельно її подрібнює, перемішує з водою та клейкою слиною, а отриману масу наносить тонесеньким шаром на основу гнізда. Після висихання утворюється нещільна паперова кірка, подібна на грубий пакувальний папір. Звичайно, якість такого „паперу” низька, адже оси використовують стару підгнилу деревину і кору. Щоб дізнатися більше про ос, читай статтю Ірини Пісулінської „Осина школа”, журнал „КОЛОСОК”, № 1/2010.
Камуфляжна форма добре підходить для маскування серед кущів, рослинності, але може зрадити, коли довкілля рівномірно забарвлене, як, наприклад, пісок на пляжі. Для хамелеона зміна забарвлення довкілля не є проблемою. Він дивує нас не лише тим, що може розглядати предмети, рухаючи одним оком незалежно від іншого. Ще він вистрілює язиком на відстань у півтора рази довшу за своє тіло! До його язика можуть приклеїтися не лише комахи, але й дрібних птахи та ящірки. Хамелеон Джексона, приміром, як і всі його родичі, може змінювати забарвлення шкіри. За 1–2 хвилини він може стати жовтим, червоним, бурим, сірим чи навіть синім. Зміна забарвлення – не що інше, як „військова хитрість”, яка допомагає тваринам не стати жертвами або, надійно замаскувавшись у засідці, вполювати іншу необачну тварину.
13. В. П’явки.
Гірудин (hirudo – п’явка) – речовина, яка міститься в залозах головної частини медичних п’явок і запобігає згортанню крові. Гірудотерапія – лікування п’явками, застосовувалося в лікувальних цілях ще за тисячу років до Різдва Христового. Медичними п’явками користувалися єгипетські фараони, згадки про п’явок є і в Біблії, і в Корані.
За допомогою п’явок полегшували страждання своїм пацієнтам відомі лікарі Гіппократ, Гален і Авіцена. У середньовічній Європі п’явки вважалися офіційно визнаним засобом лікування більшості хвороб.
Особливо широко гірудотерапію застосовувати наприкінці XVIII і в першій половині ХІХ століття. Лікарі так захопилися цілющими властивостями п’явок, що призначали їх від усіх хвороб і ставили по 200 штук за сеанс. Безконтрольне використання п’явок поступово дискредитувало саму ідею гірудотерапії, і до початку ХХ століття від цього методу лікування відмовилося багато лікарів.
Сьогодні у всьому світі спостерігається новий сплеск інтересу до лікування п’явками.
П’явки належать до класу кільчастих червів. Відомо приблизно 400 видів п’явок. Однак у медичній практиці використовується лише „п’явка медична” і два її підвиди: „аптекарська” (Hirudina officinalis) і „лікувальна” (Hirudina medicinalis).
На голові у медичної п’явки є п’ять пар очей, а в роті – три щелепи з хітиновими зубчиками. За допомогою гострих щелеп п’явка прокушує шкіру на глибину 1,5 мм і висмоктує 5–15 мл крові.
Медичних п’явок ніхто не ловить сачком у ставку як Дуремар у казці про Буратіно. Хоча б тому, що на волі вони брудні, ліниві й ситі. Лікувальних п’явок розводять у спеціальних медичних лабораторіях, а потім продають в аптеках.
У ході сеансу гірудотерапії голодних п’явок ставлять на область того органу, який потрібно вилікувати: серця, печінки, вздовж уражених судин тощо.
Радимо додатково прочитати біологічну казочку Марини Яремийчук „П’явчині мрії”, журнал „КОЛОСОК”, № 2/2010.
14. Б. Жука-бомбардира.
Ідеальною хімічною зброєю володіє невеликий представник ряду твердокрилих – жук-бомбардир. І це не якась там димова шашка, а справжнісінька міні-гармата! У задній частині черевця жука є камера, розділена на двоє перетинкою. В кожній частині камери накопичуються різні за складом речовини, які, змішуючись, вступають у бурхливу екзотермічну реакцію (супроводжується виділенням енергії). Суміш розігрівається до температури 120 ˚С, розширюється і виривається потужними струменями назовні крізь два невеликих отвори. Навіщо ж носити з собою такий небезпечний вантаж? І чи не загрожує він вибухом власнику? Виявляється, жук повністю контролює ситуацію і лише у випадку загрози життю ламає перетинку між камерами. Тварина, яка випадково схопить такого жука, дістане опік і надовго запам’ятає смак їдучої речовини. А жучок побіжить у своїх справах. Хоча міг би і не поспішати: щоб отямиться, нападнику потрібен час. Будова установки жука нагадує конструкцію апарата для добування газів, створеного голландським ученим Якобом Кіпом. Чи не диво інженерної думки? Про інші способи захисту тварин читай у статті Ірини Пісулінської „На війні, як на війні”, журнал „КОЛОСОК”, № 5/2010.15. В. Полювати.
Та це ж справжнісінькі браконьєри! Риби глушать електричним струмом інших риб. І, зазначимо, роблять це вправно, адже володіють електричними органами з прадавніх часів. Електричні органи – парні утворення риб, здатні генерувати електричні розряди. Вони використовуються для нападу, захисту, подачі сигналу іншим особинам виду та орієнтації у просторі.
Електричні органи широко поширені у викопних риб, а сьогодні наявні у понад трьохсот сучасних видах. Розміщення, форма, і будова електричних органів у різних видів відрізняються. Потужність розряду в імпульсі – від 1 до 6 кіловат. Розряди генеруються серіями залпів, їхня тривалість залежить від сили збудження і виду риби. Електричний скат, захищаючись, генерує 10–12 „оборонних” імпульсів за секунду, а, полюючи, – від 14 до 562 „мисливських” імпульсів за секунду, залежно від розміру жертви.
Електричні розряди великих риб небезпечні для людини. Чи не найпотужніший електричний орган має електричний скат. Великі скати під час полювання генерують розряд понад 200 вольт. Африканський прісноводний електричний сом має електричний орган, розміщений довкола тіла, яким він може створювати розряд понад 350 вольт. Як і електричний вугор, сом використовує високовольтні розряди для оглушення здобичі та відлякування небезпечних хижаків.
Електричний скат Електричний сом
До найпоширеніших цвілевих грибів належать представники роду Пеніцил. Ці гриби допомогли Олександру Флемінгу зробити одне з найбільших відкриттів у біології, яке стало важливою подією і в медицині, сільському господарстві, промисловості. Флемінг виявив антибактеріальні властивості зеленої цвілі пеніцил позначених (Penicillium notatum) і виділив із неї речовину, яку назвав пеніциліном. Щодня в госпіталі він бачив, як люди помирають від гнійних ран, і горів бажанням знайти засіб, здатний убити мікробів. У той час єдиними антиінфекційними препаратами були перекис водню та карболова кислота. Флемінгу вдалося відкрити перший в історії людства антибіотик.
У лабораторії О. Флемінга вирощували різні культури мікроорганізмів та досліджували їх. Якось у чашці Петрі з висіяною культурою стафілококових бактерій виросла розкішна колонія зеленої цвілі, а навколо неї утворилася зона, вільна від бактерій. Чому ж стафілокок не заселяє цей мертвий простір? Флемінг висловив припущення, що пеніцилові гриби виділяють якусь речовину. Щоб переконатись у цьому, він висадив частину колонії грибка на агарову (драглисту) поверхню у чисту простерилізовану чашку, а навколо неї висіяв бактерії дифтерії, сибірської виразки, черевного тифу тощо. Справді, поблизу грибкової плісняви ці агресивні бактерії не розмножувались і не росли. Отже, пеніцил виділяє речовину, яка затримує розмноження і пригнічує життєдіяльність хвороботворних бактерій.
„А чи не можна використати цю речовину для лікування хворих?” – запитав себе Флемінг. Він помістив грибкову колонію на поверхню поживного розчину в колбу. Через деякий час зелена пліснява густо вкрила цей розчин, і він набув золотаво-жовтого відтінку, оскільки пеніцил у процесі життєдіяльності виділяє жовті пігменти. Науковець відділив „бульйон” від грибка і обробив отриманим розчином агарові поверхні в чашках із бактеріями. Розчин також пригнічував розмноження й життєдіяльність бактерій, отже, в ньому є пеніцил, який, розчиняючись, зберігає свої властивості.
„А чи не можна використати цю речовину для лікування хворих?” – запитав себе Флемінг. Він помістив грибкову колонію на поверхню поживного розчину в колбу. Через деякий час зелена пліснява густо вкрила цей розчин, і він набув золотаво-жовтого відтінку, оскільки пеніцил у процесі життєдіяльності виділяє жовті пігменти. Науковець відділив „бульйон” від грибка і обробив отриманим розчином агарові поверхні в чашках із бактеріями. Розчин також пригнічував розмноження й життєдіяльність бактерій, отже, в ньому є пеніцил, який, розчиняючись, зберігає свої властивості.17. А. Викидає струмінь речовини, яка світиться.
Глибинні кальмари застосовують для маскування речовину, яка світиться. Дезорієнтований хмаркою світла, ворог не здатний продовжувати переслідування кальмара, і той успішно тікає.
Триста мільйонів років тому рослинний покрив суші нашої планети мав зовсім інший вигляд. Вологий і теплий клімат зберігався протягом цілого року. Туманна імла водяної пари закривала Сонце. Йшли теплі зливи, внаслідок чого розливалися річки, утворювалися озера і ґрунт заболочувався. При цьому добре розвивалися прибережні й болотяні рослини – давні папоротеподібні.
Папороті, плауни і хвощі мали корені, стебла й листки, завдяки чому були краще пристосовані до наземного способу життя, ніж мохи. Вони утворювали значно більше спор і, отже, могли успішніше розмножуватися. Це зумовило панування папоротеподібних на суші і в кам’яновугільний період історії розвитку планети.
У цей період папоротеподібні росли не тільки на берегах водойм, а й утворювали незвичайні ліси з деревовидних велетенських рослин. Деякі дерева цих лісів досягали висоти майже 40 м . Під покривом таких дерев були й невеликі рослини, що нагадували сучасні мохи, папороті, хвощі й плауни.
Багатоводні річки під час повеней зносили повалені дерева на мілководдя, покривали їх мулом і піском. Під тиском наносів і води дерева спресовувались і за багато мільйонів років без доступу кисню перетворювалися в кам’яне вугілля. Як доказ того, що древні рослини утворили вугілля, є знахідки добре збережених відбитків папоротей, кори дерев, а також скам’янілих залишків стовбурів і пеньків.
Вугілля утворюється в умовах, коли гниючий рослинний матеріал накопичується швидше, ніж бактерії встигають його розкладати. Ідеальні умови для цього є в болотах, де стояча вода збіднена киснем, перешкоджає життєдіяльності бактерій і оберігає рослинну масу від повного руйнування. На певній стадії процесу кислоти, які виділяються, перешкоджають подальшій діяльності бактерій. Так утворюється торф. Якщо потім відбувається його поховання під іншими наносами, торф стискається, втрачає воду і гази, перетворюючись на вугілля.
Під тиском товщі осадів потужністю 1 кілометр з 20-метрового шару торфу утворюється пласт бурого вугілля завтовшки 4 метри. Якщо глибина поховання рослинного матеріалу сягає 3 кілометрів, то такий же шар торфу перетвориться на пласт кам’яного вугілля завтовшки 2 метри. На більшій глибині, близько 6 кілометрів, і за вищої температури 20-метровий шар торфу стає пластом антрациту завтовшки в 1,5 метри.
19. В. Льон.
Пасма волокон льону завдовжки 30–75 см складаються з видовжених клітин. Тобто, клітина льону – це довга тонка нитка, довжини якої у 1–2 тисячі разів перевищує товщину. Це дозволяє виготовляти лляну нитку завтовшки до кількох мікронів. Лляну тканину виготовляли давні індуси ще 9 000 років тому. Пізніше льон стали вирощувати в Ассирії, Вавилоні та Єгипті. Єгипетські мумії, яким уже 5 000 років, загорнуті саме в лляну тканину. З льону виготовлено славнозвісну Туринську плащаницю. Завдяки унікальним властивостям льону вона вціліла до наших днів, пройшовши крізь вогонь і воду. Ці реліквії збереглися до сьогодні завдяки кремнезему, який міститься в льоні та стримує розвиток бактерій і грибків. Греки робили вітрила своїх човнів із лляних тканин, адже мокрий льон стає ще міцнішим. Під час війн лляні пов’язки рятували поранених від гангрени та сепсису. Вважають, що за давніх часів лляні вироби цінувалися вище золота. На Русі льон з’явився на початку першого тисячоліття нашої ери.
Ви добре знаєте, що птахи і кажани освоїли повітряний простір. Але є й інші тварини, яким під силу піднятися в повітря. Білка-політуха планерує за допомогою перетинки між задніми та передніми лапками. Ареал існування цієї тваринки охоплює Північну Америку, Європу й Азію, а два сімейства населяють і Африку. Білки-політухи, як правило, дуже маленькі – до 135 мм у довжину. У польоті кермом їм слугує довгий пухнатий хвіст. Приземляючись, тваринка гальмує, різко викидаючи кінцівки вперед, і сідає на чотири лапки. Зрозуміло, що місце приземлення завжди знаходиться нижче, ніж місце старту, тому для продовження подорожі політуха змушена знову вилазити нагору. Далекість перельоту тваринки різна, документально зафіксований переліт політухи на відстані 100 м .
Білка - політуха
Деякі види плазунів, наприклад, деревна ящірка агама, теж можуть здійснювати перельоти. Вона трохи більша за твою долоньку, і її ще називають „літаючим драконом”. Літальна поверхня її планера утворюється за рахунок того, що міцні м’язи здатні широко розсувати ребра, натягуючи складку шкіри. Після приземлення на гілку крила одразу зникають.
Є ще літаючий кальмар. Він набирає воду у мантійну порожнину, а потім різко викидає струмінь через круглу лійку, стартуючи з води зі швидкістю 55 км на годину. У такий спосіб кальмар пролітає в повітрі понад 50 метрів, сягаючи висоти 4–5 метрів. І риби також літають. Вистрибуючи з води, вони використовують великі плавці для планерування, а хвіст забезпечує їм поступальний рух і розгін перед стрибком із води. У „літаючих оселедців” хвіст здійснює приблизно 50 рухів за секунду, а швидкість польоту досягає 80–90 км/год. Урятувавшись від хижака під водою, ці рибки часто потрапляють на обід птахам. А ще можуть потішити моряків, приземлившись на палубу.
Літаючий оселедець
Способи польоту в різних тварин відрізняються. Птахи та кажани володіють активним польотом, вони махають крилами і таким чином можуть здійснювати віддалені та тривалі польоти. Ви не раз спостерігаои, як довго можуть планерувати птахи, не рухаючи крилами. Якщо є висхідний потік повітря, то чому б не використати його для планерування? Дехто з тварин-пілотів також планерує, приміром, білка-політуха, агама, яванська жаба та літаючі риби. А кальмар – це справжнісінька жива ракета чи реактивний снаряд. І під водою, і в повітрі від застосовує реактивний рух. Обов’язково прочитай статтю Ольги Євстігнєєвої „Народжені літати”, журнал „КОЛОСОК”, № 6/2009.
ГЕОРГАФІЧНІ ВІДКРИТТЯ
21. А. Америки.
Подорож картоплі розпочалася з Південної Америки. Саме там, у горах Перу та Чилі, її спробували іспанські завойовники. Першу згадку про картоплю залишив іспанець Педро Чеза де Леон, який у середині ХVІ століття досліджував Перу. У своїй книзі „Хроніка Перу” він писав: „Папа (так називали картоплю в Перу) – особливий вид земляних горіхів. Варені, вони стають м’якими, наче печений каштан… Вони покриті шкіркою, не товщою за шкірку трюфеля… Іспанці їдять їх так само охоче, як індіанці”.
Ми не знаємо, хто й коли завіз картоплю до Європи, проте більшість дослідників вважають, що спочатку вона потрапила до Іспанії, пізніше – до Італії, а згодом поширилася по всій Європі. Понад 200 років знадобилося людям, щоб зрозуміти: картопля – надзвичайно корисна і легко вирощується.
У 1565 році картопля потрапила до Італії, та тільки з 1580 року її почали вирощувати як овочеву культуру. Італійці спочатку назвали картоплю „перуанським земляним горіхом”, а потім – „тартуффоллі”. З Італії картопля потрапила у ботанічні сади Бельгії, звідти – в Австрію та Німеччину. Прусський король Фрідріх Вільгельм І на початку ХVІІІ століття проголосив вирощування картоплі національним обов’язком німців і силою примушував підданих вирощувати цю городню культуру. Драгуни пильно стежили за виконанням наказу. З Німеччини у 1594 році картопля потрапила у Голландію, далі у Швейцарію, пізніше – у Францію. Про історію підкорення картоплею Франції та про її неймовірні пригоди в Росії читай у статті Людмили Нагорної „Із минулого – в майбутнє”, журнал „КОЛОСОК”, № 5/2008.
Щодо колорадського жука, то свою назву він отримав після того, як у 1859 році спустошив картопляні поля у штаті Колорадо, а справжньою батьківщиною жука є Мексика.
22. В. Дельфіни.
Дельфінам притаманна допитливість та хороше ставлення до людей. Ще з давніх часів вони супроводжували в морі човни та кораблі, а згідно деяких переказів, навіть рятували людей, котрі тонули. Дельфіни легко піддаються дресируванню, також їх використовують для терапії людей. У деяких країнах велися роботи з використання дельфінів у військових цілях.
Дельфіни – одні з найзагадковіших тварин нашої планети. Інтелект цих морських жителів вважається настільки високим, що їх називають „людьми моря”. Вчені стверджують, що дельфіни розумніші і кмітливіші за всіх інших тварин.
Хоч дельфіни і мешкають у воді, однак це не риби, а ссавці з ряду китоподібних. Їм потрібне повітря – вони дихають легенями, а не зябрами. Люди завжди бачать мордочки дельфінів на поверхні моря, тому що дельфіни можуть знаходитися під водою в середньому приблизно 3–5 хвилин.
Дельфін
Дельфіни живуть зграями. Вони завжди допомагають один одному, не кидають побратимів у біді. Ці високо розвинуті морські тварини схожі на людей тим, що їм притаманна самопожертва. Якщо вони чують звуки з берега, схожі на крик дельфіна про допомогу, вони викидаються на сушу, гинучи при цьому.
Дружелюбне ставлення дельфінів до людини – незрозуміле явище. Дельфіни начебто вважають нас за своїх родичів. Вони відверто радіють, побачивши людей, вітають їх стрибками з води, рятують потопельників. Дельфін, який рятує своїх побратимів часто ціною власного життя, так само пливе на допомогу і людині. Він витягає на берег людину, що тонула, рятує її від акули, показує дорогу морякам, що заблукали.
Оцінивши здібності дельфінів до навчання, люди почали відловлювати і поселяти їх у дельфінаріях чи океанаріумах. Там дельфінів та інших морських мешканців дресирують, і вони виступають, розважаючи глядачів. Та не тільки для розваги людина використовує здібності дельфінів. Люди сподіваються коли-небудь налагодити контакт, двосторонній діалог з дельфінами, і дізнатися від них багато таємниць моря й океану.
Дельфінів намагаються використати і в військових цілях – для виявлення підводних мін, підняття затонулих предметів, знищення диверсантів… Широко відома здатність дельфінів благотворно впливати на психологічний стан людини. На цьому заснований метод дельфінотерапії. Плаваючи з дельфіном, людина на деякий час забуває про свої проблеми і стреси, отримує заряд позитивних емоцій і гарного настрою.
23. Б. Юрій Гагарін.
Перший політ людини в космос відбувся 12 квітня 1961 року. Цього дня почався відлік космічної ери людства. Претендентів на політ у космос було близько 20. Важливим критерієм була вага, зріст і стан здоров’я. Ріст не мав перевищувати 170 см , а вага – 72 кг . Із 20 кандидатів був відібраний саме Юрій Олексійович Гагарін. Такі вимоги диктували технічні характеристики космічного корабля „Восток”. Розміри і вага корабля були обмежені ракетоносієм. Запуск був здійснений з космодрому Байконур (Казахстан) о 09.07 за московським часом.
Політ першого космонавта тривав 108 хвилин (1 годину 48 хвилин). Після одного витка навколо Землі спускний апарат корабля здійснив посадку а Саратовській області (Росія). На висоті кількох кілометрів Гагарін катапультувався і здійснив м’яку посадку на парашуті неподалік від спускного апарату.
Першому космонавту планети було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, а день його польоту став національним святом – Днем космонавтики, починаючи з 12 квітня 1962 року.
24. А. Компас.
Уперше компас використовувався китайцями для визначення напрямку руху через пустелі. Уже в ΧI столітті компаси використовувалися на китайських кораблях. В ΧII столітті компас у китайців перейняли араби, а ще через століття італійські мореплавці. З часом компас удосконалювався і на сьогодні відомо кілька його різновидів, що успішно використовуються в багатьох галузях. Про історію винайдення компаса читай у відповіді на запитання № 7.
25. В. Нілу.
Ніл – ріка в Африці, одна з двох найдовших за протяжністю річок світу. Слово „Ніл” походить від грецької назви річки „Нейлос”. Греки також називали цю ріку „Егіптос”, звідси назва „Єгипет”.
Річка бере початок на Східно-Африканському плоскогір’ї і впадає в Середземне море, утворюючи дельту.
Довжину Нілу часто відраховують від озера Вікторія. Найвіддаленішою точкою вважають виток річки Рукарара – однієї зі складових річки Кагера. Довжина Нілу (з Кагерою) – приблизно 6 700 км (частіше фігурує цифра 6 671 км ), але від озера Вікторія до Середземного моря – приблизно 5 600 км . Ніл – єдина річка для якої роблять безпрецедентне виключення, визначаючи довжину.
Ніл – єдина ріка Північної Африки, яка проходить через Сахару і доносить свої води до Середземного моря, залишаючись при цьому джерелом життя у безводній пустелі. Постійний водотік Нілу відбувається за рахунок опадів. У верхів’ях рівень його дуже високий і досить постійний, оскільки він регулюється ще й за рахунок озер.
В нижній течії Ніл, розливаючись, затоплює всю долину. Притоки Нілу, що стікають з Абіссинського нагір’я, приносить велику кількість мулу, котрий осідає під час розливу. Його регулярне удобрення грає величезну роль для землеробства Єгипту.
Водні ресурсі Нілу з давніх часів використовувалися для зрошення і природного удобрення полів, рибальства, водопостачання і судноплавства. Особливо важливою ріка є для Єгипту, де у прибережній полосі шириною 10–15 км проживає приблизно 97 % населення країни.
Сьогодні тривають суперечки щодо права Нілу називатись найдовшою річкою у світі. Конкурентом виступає найпотужніша та найповноводніша річка світу – Амазонка.
26. Б. Екватор.
Екватор – уявна лінія перетину з поверхнею Землі площини, перпендикулярної до осі обертання планети, що проходить через її центр. Його довжина приблизно дорівнює 40075,696 км . Екватор ділить земну кулю на Північну і Південну півкулі і є початком відліку географічної широти. З латинської мови слово „екватор” перекладається як „рівнодільний”.
27. В. Китай.
Китай – це країна з багатовіковою історією, одна з найсильніших у сучасному світі держава, яка досягла небувалих висот у науковому і культурному розвитку, породила безсмертні скарби філософської думки, мистецтва и літератури. Китайська цивілізація розвивалася тисячоліттями, окрема від Заходу. Вона дарує нам зразки неперевершеної витонченої поезії, вишуканої кухні й знаменитих бойових мистецтв. Китайці винайшли порох і папір, навчилися розмотувати кокони шовкопрядів и, на щастя, не стали великими мореплавцями, які відкрили Європу і Америку…
За своїми розмірами Китай міг би зрівнятися з окремим материком. Китай більший за США і трохи менший за Європу, він займає третє місце за розмірами території після Росії та Канади. Природне і географічне різноманіття настільки велике, що важко описати її загальними фразами. Це високі гори і широкі долини, випалені пустелі і плодючі поля, що розкинулися на площі 9 600 000 км2. Це країна з унікальними природними ресурсами, найбільшою в світі кількістю жителів (1,2 мільярда чоловік) і економікою, що інтенсивно розвивається.
Китай займає значну частину території Східної і Центральної Азії. Країна простягнулася більш ніж на 5 500 км від ріки Амур, що межує з Росією, на північ до тропічного острова Хайнань на півдні. І на 5 200 км з заходу на схід від Паміру до півострова Шаньдунь. Китай межує з Росією, Казахстаном, Киргизією, Таджикистаном, Афганістаном, Індією, Непалом, Бутаном, Лаосом, В’єтнамом, Північною Кореєю, Монголією та Бірмою.
Типовим представником тваринного світу Китаю є велика панда або бамбуковий ведмідь. Це ссавець, що живе у гірських районах, таких як Сичуань і Тибет. З другої половини ХХ століття панда стала чимось на зразок національної емблеми Китаю. Її назва китайською означає „ведмідь-кішка”, якщо прочитати її навпаки, вона означає те ж саме.
Панда досягає 1,2–1,5 м у довжину і має масу від 30 до 160 кг . На відміну від інших ведмедів вона має доволі довгий хвіст (до 12 см ). Тіло масивне, покрите густим білим хутром з чорними плямами навколо очей („окулярами”) і чорними лапами. Короткі товсті задні лапи мають гострі кігті. На підошвах і поблизу кожного пальця добре розвинуті подушечки, які допомагають утримувати гладенькі стебла бамбука.
Не зважаючи на те, що панда належить до хижих тварин, у її раціоні переважають вегетаріанські страви. Фактично, вона їсть лише бамбук. Щодня доросла панда з’їдає до 30 кг бамбуку і пагонів.
Панда занесена в міжнародну Червону книгу, а за вбивство цієї тварини у Китаї передбачена смертна кара.
28. Г. Сполучені Штати Америки.
Білий дім – це резиденція президента США. Він розташований у Вашингтоні (округ Колумбія), і є однією з найпопулярніших туристичних пам’яток у США. Білий дім був офіційною резиденцією всіх президентів США, за винятком Джорджа Вашингтона, який обіймав цю посаду з 1789 по 1797 років.
Голівуд – це район Лос-Анджелеса (Каліфорнія), розташований на північний захід від центру міста. Традиційно Голівуд асоціюється з американської кіноіндустрією, оскільки в цьому районі знаходиться багато кіностудій і живуть відомі кіноактори.
Статуя Свободи – одна з найзнаменитіших скульптур у США і в світі. Її звивають символом Нью-Йорка та СШ, символом свободи і демократії, „Леді Свобода”.
Прапор США - прямокутне полотнище з сімома червоними і шістьома білими горизонтальними смугами, що чергуються. В кантоні темно синього кольору – 50 п’ятикутних зірок білого кольору. 13 смуг – 13 колоній, які утворили незалежну країну (Нью-Хемпшир, Массачусетс, Род-Айленд, Коннектикут, Делавер, Мериленд, Віргінія, Північна Кароліна, Південна Кароліна, Джорджія, Нью-Йорк, Нью-Джерсі, Пенсильванія).
. Синій прямокутник зліва символізує союз. Кількість зірок в синьому полі відповідає кількості штатів (зараз їх 50). Червоний колір уособлює витривалість і доблесть; темно-синій – старанність, справедливість, пильність; білий – невинність чистоту.
Перші сучасні хмарочоси з’явилися в американських містах Чикаго і Нью-Йорк. Після появи хмарочосів, розпочалися змагання за найвищий будинок у світі, які й досі тривають.
29. А. Про акваланг.
Перший регулятор подачі кисню з поверхні був запатентований у 1866 році Бенуа Рукейролем – французьким гірським інженером, який у 1860 році винайшов регулятор витоку стиснутого повітря для використання в наповнених забрудненим повітрям шахтах. Цей прилад складався із контейнера зі стиснутим повітрям і шланга. Пізніше Огюст Денейруз адаптував його для автоматичної подачі повітря під водою Регулятор працював за принципом сухої і мокрої камер, мембрани і клапана. Система приводилася в рух вдихом (пониженням тиску) і видихом (підвищення тиску). Регулятор створював в дихальному апараті тиск, рівний атмосферному. Саме цей апарат описав Жуль Верн в романі „20 000 л’є під водою”.
У 1878 році Генрі Флюсс винайшов перший вдалий підводний апарат із замкнутою схемою дихання, в якому використовувався чистий кисень. Однак скоро у водолазів виникли нові проблеми, оскільки в той час не було відомо, що чистий кисень, який вдихають під тиском, стає токсичним на глибині більше 20 метрів, і час його вдихання має бути обмеженим.
У 1910 році удосконалили регулятор подачі кисню і виготовили балони, які могли витримувати тиск газу до 200 кгс/см². Після цього автономний апарат із замкнутою схемою Флюсса став штатним рятівним обладнанням для підводного флоту Великобританії.
Офіцеру ВМС Франції капітану ІІ рангу Ле Прієру кількома десятиліттями пізніше вдалося сконструювати апарат для дихання з надміцним балоном для стиснутого повітря. Жорж Комейнтес покращив апарат Ле Прієра. Замість одного балона для стиснутого повітря він встановив два.
Незважаючи на недоліки у використанні і ризик кисневого отруєння, найбільшою популярністю користувалися апарати із замкнутою схемою дихання. Під час другої світової війни їх використовували всі воюючі сторони. Тоді ж два француза, морський офіцер та інженер, працювали над створенням апарата з відкритою схемою дихання на стиснуте повітря. Це були капітан Жак-Ів Кусто та Еміль Ганьян. Працюючи в складних умовах окупованої німцями Франції, в 1943 році вони винайшли перший безпечний і ефективний апарат для дихання під водою, названий аквалангом.
З аквалангом можна вільно пересуватися під водою, занурюючись на глибину до 60 метрів. При цьому не потрібна подача повітря через незручні шланги. Слово „акваланг” є торговою маркою в багатьох країнах світу і позначає тільки продукцію фірми „Aqualung”. Однак на території колишнього СРСР і в Європі воно стало загальновживаним і позначає клас дихальних апаратів. Сучасні акваланги вже істотно відрізняються від найперших апаратів, винайдених Кусто. Хоча принципова схема аквалангів не зазнала змін.
30. Б. Френсісу Дрейку.
Френсис Дрейк (1540–1596) – англійський мореплавець і корсар часів Єлизавети І, перший англієць, який здійснив навколосвітню подорож.
Він здобув популярність 1573 року, захопивши місто Номбре-де-Дьос та іспанський „Срібний караван” (приблизно 30 т срібла) на Панамському перешийку, а згодом – кілька кораблів поблизу гавані Картахени під час експедиції в іспанські володіння в Вест-Індії.
15 листопада 1577 року Єлизавета І відправила Дрейка в експедицію до тихоокеанського узбережжя Америки на 100-тонному судні „Пелікан”, який у ході експедиції перейменували на „Золоту лань”. Офіційною метою подорожі було відкриття нових земель. Неофіційно – Дрейк отримав наказ роздобути якомога більше іспанського золота для Англії.
Після Магелланової протоки шторм відкинув Дрейка на південь від Вогняної Землі, і мореплавці зрозуміли, що вона не є частиною Південного континенту. Пройшовши вздовж тихоокеанського узбережжя Південної Америки на північ, атакуючи іспанські порти, він дослідив узбережжя значно південніше іспанських колоній.
У червні 1579 року Дрейк висадився в районі сучасного Сан-Франциско й оголосив цей берег англійськими володіннями. Потім перетнув Тихий океан, обійшов Африку з півдня, повернувся в Англію в порт Плімут 26 вересня 1580 року, привізши скарби на 600 тисяч фунтів стерлінгів. Ця сума прирівнювалася надходженням до бюджету Англії протягом 2 років.
За цю експедицію, в якій Дрейк захопив таку багату здобич і завдав величезного збитку іспанській морській торгівлі, королева Англії Єлизавети І щедро винагородила його і присвоїла лицарське звання. А „Золоту лань” наказала поставити в спеціальний док в гирлі Темзи.
Немає коментарів:
Дописати коментар